Практичний психолог:    Ольга  Галишич 

Рекомендації батькам із підготовки до вступу малюка в дитячий садок:

1. Готуйте дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими: відвідуйте з малюками дитячі парки і майданчики,  привчайте до гри в пісочницях.

2. Ходіть із малюком на свята, на дні народження друзів, спостерігайте, як він поводиться: соромиться, усамітнюється, конфліктує, б’ється чи легко знаходить спільну мову, контактує з однолітками, тягнеться до спілкування, розкутий.

3. Дізнайтеся, який розпорядок дня у групі, і наблизьте режим дитини вдома до розпорядку дня у групі.

4. Обговоріть у сім’ї з дитиною, що позитивного є в дитячому садку (нові товариші, багато іграшок і т. д.). Важливо, щоб малюк не боявся, — тоді йому легше звикати. У жодному випадку не погрожуйте дитячим садком як покаранням за дитячі огріхи, а також за його неслухняність.

5. Дізнайтеся, можливо у цей садок ходять діти ваших сусідів або знайомих. Адаптація пройде легше, якщо у групі в дитини є знайомі ровесники, з якими вона раніше гралася вдома або надворі.

6. Відвідайте дитячий садок у той час, коли діти на прогулянці, познайомте свого малюка з вихователькою й дітьми.

7. Готуйте вашу дитину до тимчасової розлуки з вами, дайте їй зрозуміти, що це неминуче тільки тому, що вона вже велика. Налаштуйте дитину на мажорний лад.

8. Говоріть малюку, що це дуже здорово, що він доріс до дитсадка і став таким великим.

9. Не віддавайте дитину в ДНЗ у розпалі кризи трьох років.

10. Не обговорюйте при малюкові проблем, пов’язаних із дитячим садком.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка:

1. Вдома дитина стала нудьгувати, не може знайти собі заняття. Можливо, дитині час відкривати щось нове, цікаве, незнайоме.

2. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт. Він не просто віднімає іграшку у свого «колеги», а «улагоджує» конфлікт словами: «Це моє!».

3. Маля здатне кілька годин на день перебувати без мами.

4. Дитина може розбірливо сказати про свої потреби.

5. Малюк уже досить спритний, уміє самостійно їсти й пережовувати, миє руки й умивається, одягає і скидає з себе основні предмети одягу.

6.Нові умови можуть стати для малюка надто сильним подразником, скувати його самостійність та ініціативу. Батькам слід говорити про вступ до дитячого садка як про подію радісну й очікувану, демонструючи малюкові впевненість і віру в добрий перебіг подій. Адже діти переймаються настроєм батьків, і надалі емоційний стан малюка визначатиме хід усього перебування протягом дня у дитсадку.

Характеристика розвитку особистості старшого дошкільника.

У 6-річному віці помітно вдосконалюються пізнавальні процеси. На 25—30% поліпшуються гострота зору, розрізнення кольорів та їх відтінків (улюблені кольори — червоний і синій), розвивається фонематичний слух, рука використовується як орган активного дотику і практичної дії. Підвищується чутливість аналізаторів, що є результатом засвоєння дітьми суспільного досвіду. Активнішим, довільнішим, цілеспрямованішим є сприймання 6-річних дітей. Упродовж дошкільного віку збільшується тривалість розглядання зображень (від 6 до 12 хв.), дитина поступово вчиться керувати своїм зором, рукою, використовує спеціальні прийоми детального обстеження предмета. Змінюється роль розумових процесів: пізнаючи предмети, старші дошкільники порівнюють їх, використовуючи наявні знання, обґрунтовують свою думку, однак при цьому не завжди вміють відокремити те, що бачать, від того, що знають про об'єкт. Вони все частіше зауважують зміни у довкіллі без спеціальних запитань дорослих. Як і раніше, активно розвивається наочно-дійове мислення. До завершення дошкільного віку формується образно-мовне мислення (спирається на образи уявлень і реалізується за допомогою слів), яке поступово набуває певної самостійності (відокремлюючись від практичних дій, переходить у власне розумовий процес, спрямований на розв'язування пізнавальних завдань). У зв'язку з цим підвищується роль мовлення, за допомогою якого діти починають мислити подумки, оперувати різними об'єктами, зіставляти їх, розкривати властивості і зв'язки, розмірковувати. Основним у цей період є наочно-образне мислення, зароджується логічне.

Інтенсивно збагачується словник 6-річної дитини (3000—5000 слів). Крім іменників і дієслів, вона вживає прикметники, прислівники, вставні слова, значно краще володіє граматичною будовою мови, структурою простих і складних речень. Триває розвиток і внутрішнього мовлення, яке стає способом становлення і формою функціонування внутрішніх розумових дій. Його поява свідчить про розвиток словесно-логічного мислення, яке, виокремлюючись із практичної діяльності, стає більш абстрактним і узагальненим.

До 6-ти років помітно розширюються можливості пам'яті: збільшується її обсяг, тривалість збереження і точність відтворення інформації. У 6—7-річних дітей домінує смислова пам'ять, завдяки якій вони запам'ятовують значно більше, ніж раніше. Характерна особливість пам'яті дошкільника полягає у легкому запам'ятовуванні того, що викликає сильне враження, тому потрібно бути дуже тактовним у спілкуванні з ним, щоб необережним словом не відмежувати потрібних для нього і його розвитку об'єктів. Старші дошкільники вже можуть використовувати прийоми запам'ятовування, намагаються зрозуміти матеріал, повторювати його. Однак мимовільне запам'ятовування і надалі залишається найпродуктивнішим.

Увага у дошкільників ще дуже нестійка, незначна також і здатність зосереджуватися: вони часто відволікаються з будь-якого приводу. Попри те, у 6 років починає розвиватися довільна увага: дошкільники вже виокремлюють потрібні для їхньої діяльності об'єкти. Водночас розвивається та набуває більшої стійкості і обсягу мимовільна увага, яка переважає в цьому віці. Дітям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливій для них діяльності. Вони здатні утримувати увагу на інтелектуальних завданнях, однак, при цьому швидко виснажуються. Уява дошкільників характеризується багатством проявів: її образи яскраві, наочні, емоційно насичені, але недостатньо керовані. Розвивається вона через поступове підкорення свідомим намірам, перетворення їх на засіб відтворення певних задумів.

Удосконалюється психічна діяльність дитини. Наприкінці дошкільного віку багато психічних процесів контролюються свідомістю. Дитина довільно регулює свої рухи і вчинки, що є істотним показником її загального розвитку, свідченням готовності до навчання у школі. Однак ця саморегуляція у 6-річних дітей ще недосконала: вони часто порушують дисципліну, їх поведінка піддається миттєвим бажанням, рухи досить імпульсивні.

У процесі пізнання навколишньої дійсності, участі у різних видах діяльності збагачується емоційне життя дошкільника, відбуваються зміни у сфері моральних почуттів, які поглиблюються і чіткіше проявляються. Дитина починає не лише розуміти моральний зміст дій, а й відповідно переживати їх. Під впливом виховання формуються почуття дружби, товаришування, взаємодопомоги, співчуття, розвивається відповідальне ставлення до дорученої справи. Старший дошкільник починає усвідомлювати почуття обов'язку, необхідність і загальнообов'язковість правил суспільної поведінки, починає підпорядковувати їм свої дії і вчинки, виявляти належну самооцінку. У цей період важливо не допустити формування неадекватної (завищеної, заниженої) самооцінки. Діти старшого дошкільного віку вже переживають почуття патріотизму.

Характерна особливість психіки дошкільників — висока емоційна збудливість, нестриманість, недостатня емоційна стійкість. їх почуття, переживання то швидко змінюються, то набувають певної стійкості. Водночас діти нерідко старанно намагаються регулювати прояви своїх емоцій.

На завершенні дошкільного періоду у дитини з'являються елементарні обов'язки, змінюється її життя, зміст і форми спілкування з людьми, що породжує нові потреби, інтереси й наміри. Від спільної з дорослими діяльності діти переходять до самостійного виконання їх вказівок. Водночас зростає інтерес, прагнення долучитися до діяльності, взаємин дорослих. Виникають нові відносини з однолітками, бажання погратися разом, розповісти щось цікаве товаришеві, попрацювати з ним, допомогти йому. Сформовані до цього віку якості особистості забезпечують нормальний перехід дитини до шкільного життя. На основі їх сформованості можна робити висновок про готовність малюка до навчання в школі.

Готовність дитини до школи: складові успішного навчання

На сучасному етапі переходу закладів освіти на навчання дітей з шестирічного віку особливого значення набуває забезпечення їхньої готовності до школи. За даними психолого-педагогічної науки, успішне навчання в школі можливе лише за умови, що на момент вступу дитина набула відповідного особистісного, інтелектуального та фізичного розвитку.

З метою виявлення рівня готовності дітей до навчання було обстежено близько 160 вихованців дошкільних закладів м. Києва. Аналіз результатів показав високий рівень граматичної підготовки дітей. Більшість з них читають текст плавно, деякі навіть вільно, швидко, правильно ділять слова на склади, усвідомлюють, що речення складається зі слів, слова — з літер, роблять звуковий аналіз. Діти достатньою мірою підготовлені до оволодіння письмом, у них добре розвинена дрібна моторика: у більшості дошкільнят рухи впевнені, вони швидко та легко зупиняють руку, вільно повертають ЇЇ в потрібному напрямку.

Усе це свідчить про те, що навчанню грамоти в дошкільних закладах приділяється достатньо уваги, більше ніж розвитку мовлення, наочно-образного і словесно-логічного мислення, орієнтації у просторі, формуванню довільної поведінки.

Орієнтація у просторі

Особливі труднощі для дошкільнят становили вправи на орієнтацію в просторі. Виконуючи завдання на визначення понять: уліво-вправо, вгору-вниз, уперед-назад, середина, діти збивалися, часто намагаючись просто вгадати правильну відповідь. Тим часом, уміння орієнтуватись у просторі дуже важливе для успішного навчання у школі.

Розвиток уявлень про просторові відношення тісно пов'язаний із засвоєнням їхніх позначень словами, тому, формулюючи ці поняття, доречно подавати їх парами: верх-низ, над-під, спереду-позаду, ліворуч-праворуч. Досить часто, засвоюючи відношення між предметами, діти оцінюють їх тільки з особистої позиції (початок відліку — власна особа). Вони не розуміють, що зі зміною точки відліку змінюються і відношення: те, що було ліворуч, стає праворуч, що було попереду, опиняється позаду. Стрижнем розвитку розуміння простору є перехід від фіксованої на собі системи координат до здатності вільно пересувати точку відліку. Важливо при цьому навчити дитину орієнтуватися за планом, тобто розуміти, як зображення об'єктів на кресленні співвідноситься з їх реальним розташуванням у просторі, а також керуватися планом під час виконання певних завдань (наприклад, знайти у кімнаті предмет, позначений на плані зірочкою).

 Орієнтовний план кімнати: Цю роботу можна розпочати в середній групі, поступово ускладнюючи її, Ознайомивши дітей зі складанням планів обмеженого простору (частини кімнати, усього приміщення), можна перейти до складання планів необмеженого простору (майданчика для прогулянок, території дошкільного закладу). Поуправлявшись в орієнтації у просторі за готовим зразком, діти мають виконати креслення самостійно і зорієнтуватись по ньому без допомоги дорослого.

Такі вправи сприяють досконалому розумінню сутності схематичного зображення предметів, масштабу, географічної карти. Якщо підготовча робота виявиться  успішною, дошкільня зможе відшукати на карті-плані міста його центр, головні магістралі, визначні пам'ятники, свій дитячий садок, власний будинок. Такі навички забезпечать дитині незалежність і безпеку в ЇЇ майбутньому житті. Для закріплення уміння варто постійно залучати дошкільнят до різної продуктивної (зокрема, конструктивної) діяльності.

Інтелектуальна готовність

Інтелектуальна готовність дитини до шкільного навчання, за А.С.Виготським, залежить не стільки від обсягу знань, скільки від рівня розвитку мислення. Отже, основний показник готовності дітей до навчання в школі — рівень розвитку в них наочно-образного і словесно-логічного мислення.

Наочно-образне мислення.

Розв'язання багатьох інтелектуальних завдань під час шкільного навчання потребує образного мислення учня, яке формується й розвивається на основі засвоєних ним узагальнених знань про предмети, явища та події навколишнього світу.

 Важливо, щоб батьки й педагоги заздалегідь подбали про те, щоб дитина набула високого рівня узагальнення та абстракції. З цією метою нові поняття слід подавати за допомогою моделей та схем, які в доступній дошкільнятам формі розкривають приховані якості та зв'язки між об'єктами довкілля, виявлення яких становить для дітей найбільші труднощі. У такий спосіб у дитини формуються тісно пов'язані між собою плани відображення: план реальних об'єктів і план їхніх моделей.

Таке навчання можна починати вже з молодшого дошкільного віку. Наприклад, формуючи уявлення про простір, дітей учать викладати з геометричних фігур план розміщення меблів у ляльковій кімнаті або розставляти їх відповідно до запропонованого зразка.

 Згодом моделювання слід поширювати і на нові види діяльності дошкільнят.

Таким чином, уже у середній групі діти навчаються будувати та використовувати моделі різного типу, основними з яких є: графічні плани, що застосовуються насамперед у процесі ознайомлення дітей з просторовими відношеннями, графічні зображення предметів і явищ, потрібні для розв'язання певних конструктивних завдань, а також схеми рольових взаємин у грі. Наприклад, у грі «Поїздка автобусом» склад ролей можна запропонувати дітям у вигляді такої схеми:

Під час гри не слід дотримуватись жорстких схем, вони змінюються залежно від пропозицій дітей та розгортання подій.

Графічний малюнок використовується для передачі основних відношень між об'єктами (наприклад, зображення дітей, що тримаються за руки, має символізувати приятелювання). При цьому навчання засобів зображення ні в якому разі не повинно бути формальним. Не варто пропонувати дітям образи, які вони ще не можуть змалювати, а тим більше зрозуміти. Спочатку треба вчити дошкільнят відображати за допомогою умовних графічних позначень знайомі їм явища навколишнього світу.

У старшому дошкільному віці слід учити дітей активного моделювання, тобто застосовувати різні форми наочних моделей для розв'язування інтелектуальних завдань, наприклад складання креслень задуманої конструкції у трьох ракурсах (вид спереду, збоку, згори) або моделювання казки.

Така модель є схематичним планом, якому можна надати будь-якого змісту.

Виконуючи ці вправи, дитина поступово навчається відмежовувати головне від другорядного, розуміти, що всі явища реальної дійсності певним чином пов'язані між собою. Такий підхід сприяє розвитку логічного мислення, яке також ґрунтується на узагальненні та виділенні зв'язків, але вже на словесному рівні.

Словесно-логічне мислення.

 Шкільне навчання будується на засвоєнні словесно сформульованих правил. Щоб вільно оперувати ними, дитина повинна мати добре розвинуте словесно-логічне мислення, яке базується на наочно-образному мисленні і є його природним продовженням.

Старше дошкільня вживає у своєму мовленні слова різного ступеня узагальнення. Проте це не завжди є свідченням того, що діти й справді розуміють відношення між загальним (видовим) і частковим (родовим) поняттями, що є основою логіки. Дослідження з цієї проблеми доводять, що у дітей старшого дошкільного віку словесно-логічне мислення розвивається значно краще, якщо поняттєві відношення розкривати їм за допомогою наочних моделей з умовно-символічним значенням. Наприклад, моделюючи відношення між поняттями людина, жінка, чоловік, родове поняття людина можна позначити великим колом, а підпорядковані йому  жінка і чоловік  малими колами, розташованими в середині великого.

Наголосимо, що моделювати логічні відношення краще на знайомому дітям матеріалі, спираючись на знання, здобуті ними під час занять з різних розділів програми та в повсякденному житті. Перед початком моделювання доцільно з'ясувати, чи добре вихованцям знані предмети та явища, які слугуватимуть матеріалом для моделювання, чи, може їхні знання треба збагатити. В останньому разі радимо провести одне-два заняття, на яких запропонувати дітям слова зі спільної родової групи (наприклад: тигр, лев, жирафа, вовк), а потім потренуватися з ними позначати подібні поняття одним узагальнюючим словом чи словосполученням («дикі тварини»). Можна поставити і протилежне завдання: від родового поняття до видових (яких саме диких тварин ви знаєте?)

Матеріал слід подавати у доступній дитині формі. Щоб полегшити засвоєння поняттєвих відношень, слова, які їх позначають, краще вживати у множині. Завдання, наприклад, можна сформулювати в такий спосіб: «Ось це велике коло позначатиме всіх людей. А кого тоді позначатимуть маленькі кружечки?»

Розвиток мовлення.

Процеси мислення і мовлення нерозривно пов'язані між собою. Рівень оволодіння мовленням — показник розумових здібностей і загального психічного стану дитини. Отже, це важлива складова готовності ЇЇ до шкільного навчання. Добре розвинуте мовлення передбачає вміння зв'язно, послідовно і зрозуміло для інших описувати предмет, картину, подію, передавати хід своїх думок, пояснювати те чи інше явище, логічно розмірковувати на задану тему.

Як показали дослідження, мовлення дітей, що йдуть до школи, розвинуто недостатньо. Діти іноді використовують слова, не усвідомлюючи їх значення, що заважає їм опанувати більш високий рівень образного мовлення. Дуже важливо подбати про збагачення та розширення словника дошкільнят, учити їх вживати епітети, порівняння, метафори, антоніми, синоніми. Цьому сприяє ознайомлення дітей з творами художньої літератури. Художні твори слід добирати у такий спосіб, щоб вони розкривали дітям різні грані дійсності: ознайомлювали з явищами живої і неживої природи, сферою людських взаємин, особистих переживань, світом мистецтва.

Сформувати в дитини творче ставлення до слова допомагають різноманітні дидактичні ігри, в основі яких лежать проблемні мовні ситуації, власні враження та переживання дошкільнят — усе те, що спонукає дитину образно висловитися, збагачувати своє мовлення. Цю роботу треба обов'язково проводити в дошкільному закладі, починаючи вже з молодшої групи.

Особливу увагу слід приділяти розвитку зв'язного монологічного мовлення. Для дошкільнят місце в навчальній діяльності учня. Спочатку це передача того, що каже вчитель, потім відтворення навчального тексту, прочитаного самостійно. Тому дитина ще до школи повинна навчитися складати зв'язну розгорнуту оповідь. Існує безліч способів сприяння розвитку мовлення у дошкільнят. Зокрема, їм можна запропонувати такі завдання:

1.Визначити за допомогою запитань (який ? з чого? де? для чого?), про який предмет ідеться, та передавати цю інформацію одноліткові;

2Дати розширені відповіді на запитання за прочитаним;

3.Описати картину, іграшку, предмет. Вдосконаленню мовлення також сприяє участь дошкільнят в інсценізаціях творів дитячої літератури.

Вихователь має повсякчас створювати умови, за яких у дитини виникає потреба висловитися: організовувати колективні розмови, бесіди з невеликими групами дітей. Темою розмов можуть бути цікаві події з особистого досвіду оповідача або різноманітні уявні ситуації. Особливу увагу слід приділити обговоренню з дітьми таких проблем: чи знаєте ви правила дорожнього руху? Яких правил безпеки слід дотримуватись у поводженні з вогнем, на воді? Чи можна: відчиняти двері незнайомим людям?

Щоб активізувати мовленнєву діяльність дитини, вихователь повинен уміти ненав'язливо підказати тему, проблему, можливий розвиток подій. Дорослий мусить підтримувати найменшу дитячу ініціативу, ставлячи навідні, уточню вальні запитання, демонструючи своє зацікавлення, створюючи ігрові ситуації.

Особистісна готовність дитини до школи

Особистісна готовність дитини до школи — дуже важливий компонент психічного розвитку малюка. Вона проявляється у ставленні дошкільняти до навчання, вчителя , самого себе. Вступаючи до школи, дитина має бути готовою до зміни ігрової діяльності на навчальну, до нових взаємин з дорослими та систематичної інтелектуальної праці.

Важливою умовою готовності дитини до постійної праці є вміння підпорядковувати власні дії виконанню навчального завдання. Причиною неуспішного навчання маленьких учнів частіше буває недостатній вольовий розвиток, ніж недостатній інтелектуальний розвиток або фізична слабкість. Дитині зі слабкою волею важко дотримуватися вимог шкільного життя, їй складно опанувати свої емоції та бажання. Вона керується переважно найближчими метою та завданням.

Провідний чинник вольового потенціалу дитини — спілкування з однолітками та дорослими. Соціально значуща для дитини особа є взірцем, який впливає на її поведінку. Орієнтуючись на позитивний зразок, дитина здатна докладати певних зусиль, проявляти стриманість.

Наприкінці дошкільного віку у стосунках дитини з вихователем домінує особистісна форма спілкування: дитина вже свідомо керує своєю поведінкою і здатна відповідати за власні вчинки. Дошкільник, який досяг цієї форми спілкування, засвоює особливу позицію у взаєминах з дорослими — позицію учня, яка передбачає виконання дій, спрямованих на реалізацію навчального завдання, навіть тоді, коли ці дії є непривабливими для дитини. Успішність навчання в школі великою мірою залежить від здатності учня сприймати умовність навчальної ситуації, підтримувати рольові стосунки «учитель — учень».

Якщо рівень довільності низький, дитина неспроможна усвідомити навчальне завдання в його специфічному значенні. У такому разі вона сприймає запитання до неї як привід до побутового спілкування, часто не називає вчителя на ім'я та по батькові (вживає, наприклад, звертання тьотя), може раптово перервати хід уроку зауваженнями, що не стосуються теми заняття.

Механізм підпорядкування правилам формується у групових іграх, в ході яких здійснюється двобічна форма контролю: діти добровільно стають носіями певних умовностей і вимог та стежать за їх виконанням.

Друга складова особистісної готовності — вміння дитини будувати стосунки з однолітками. Процес навчання у школі має колективний характер, що передбачає взаємодію та співпрацю всіх його учасників. Тому особливого значення для дитини набуває засвоєння правил поведінки у товаристві однолітків. Оволодіння цими правилами забезпечує гуманістичну спрямованість особистості, уміння співвідносити власні інтереси з інтересами інших людей, установлювати з однолітками партнерські стосунки. Ці якості теж розвиваються у процесі гри, де дитина на практиці засвоює норми моральної поведінки.

Діти, які не опанували правила спілкування з однолітками, не вміють з повагою ставитися до інших: вислуховувати відповіді однокласників, радіти їхнім успіхам, співчувати в разі невдачі. Такі діти часто дуже конфліктні, заздрісні, нерідко агресивні. Усе це гальмує їхню адаптацію до нових соціальних умов, входження у дитячий колектив. Отже, дуже важливим моментом особистісного розвитку дитини є знання норм спілкування та розуміння їхньої необхідності.

Третьою складовою особистісної готовності до школи є розвиток самосвідомості, тобто розуміння дитиною того, що вона собою являє, які здібності має, як до неї ставляться інші люди. Найяскравіше самосвідомість проявляється в самооцінці — у тому, як дитина оцінює свої успіхи та невдачі, свої якості та можливості. Найчастіше в дошкільнят самооцінка завищена, що зумовлюється специфікою віку. Проте в деяких дошкільнят вона може бути заниженою, що може спричинити неуспішність навчання у школі, оскільки викликає страх зазнати невдачу, почуття постійної тривоги. З метою самозахисту дитина може відмовитися відповідати, працювати, мотивуючи свої дії так: «Я не знаю, як почати, що сказати».

Розвиток у дитини впевненості в собі, становлення почуття особистої гідності досягаються створенням для неї «ситуації успіху»: педагог власною поведінкою має показувати дошкільняті, що розуміє його, радіє успіхам і співчуває невдачам свого вихованця.

Важливу роль у підготовці дитини до школи безумовно відіграє навчальна діяльність. Причому навчання старших дошкільнят найефективніше тоді, коли педагог застосовує методи дошкільної, а не шкільної освіти, коли заняття не перетворюється на урок, а будується з урахуванням вікових особливостей дитини на ігрових прийомах. Шестирічні діти, які розпочинають навчання у школі, потребують особливої уваги та захисту з боку дорослих. Адже різка зміна позицій, середовища, перехід дитини на довільну саморегуляцію, емоційна нестійкість щодо оцінних впливів, фізичні навантаження потребують перебудови всіх її психічних процесів. Особистісно-орієнтована модель виховання, за якої враховуються вікові та індивідуальні особливості дитини, допоможе педагогові встановити з маленьким учнем оптимальні партнерські стосунки, налагодити атмосферу емоційної довіри та розкутості. Саме такий підхід забезпечить умови для повноцінного розвитку особистості дошкільника, гарантує йому всебічну психологічну захищеність і сприятиме успішній діяльності дитини в  майбутньому.

Готовність до школи.

 Опитувальник: «Дитина і довкілля». (Іформація для батьків).

Опитувальник не викорис­товується як тест, але він може бути приводом звернутися до психолога по допомогу.

 Дитина й довкілля (старша група)

Загальна обізнаність

1. Як називається твоя країна?

2. Як називається місто, у якому ти живеш?

3. Як називається вулиця, на якій ти живеш?

    4. Як звуть твою маму? Тата?

5. Як звуть дітей і вихова­телів у твоїй групі?

6. Хто з них тобі подобаєть­ся? Чому?

7. Чи можна влітку ката­тися на санчатах?

8. Якого кольору осіннє листя?

9. Що живе, а що — ні? (Вітер, дерево, стіл, гриб, му­рашка.)

10. Чим схожі птах і літак? Чим вони відрізняються?

11. Які запитання про при­роду та людей ставить вам ди­тина?

12. У лісовій хатинці жили звірята. Відгадай, хто? (Руда, пухнаста, хитра.) (Круглий, колючий.) (Маленька, сіренька, хвостата.) Скільки їх було?

13. З якого звука почина­ються ці слова? В яких із цих слів є звук [л]? Підкресли їх. (Вітер, осінь, стіл, гриб, яб­луко.)

14. Порахуй жабок. Пока­жи другу жабку.

15. Кого намальовано ліво­руч, а кого праворуч дерева?

ЧАПЛЯ,ДЕРЕВО,КІНЬ(малюнки, можуть бути іншими)

МОЯ ДИТИНА

16. Яка гілочка вища?

17. Перекажи улюблену казочку.

18. Що намальовано?

19. Порахуй цих жабок.

Дитина й довкілля

I. Як звуть твоїх дідусів і бабусь?

2. Ким вони працювали (працюють)?

3. Чим ти на них схожий(а), а чим — ні?

4. Для чого потрібні: пошта, магазини, поліклініка?

5. Які ти знаєш свята?

6. Розкажи про найулюб­леніше з них.

7. Що відбувається з тва­ринами та рослинами восени? Чому?

8. Яка пора року настане після осені?

9. Викресли зайве. (Лисиця, ведмідь, вовк, курка.) (Морк­ва, капуста, картопля, яблуко, ковбаса, хліб, каструля, рис.)

10. Які запитання про при­роду та людей ставить вам ди­тина?

II. Чи були ви у природ­ничому музеї? Що саме ди­тині там сподобалося?

12. Як дитина читає (ок­ремими літерами, по складах, словами, розуміючи все ре­чення)?

13. Попросіть переказати самостійно прочитане опові­дання.

14. Прочитайте дитині опо­відання та запропонуйте їй підіймати руку в кінці кожно­го речення.

15. Розв'язуємо приклади: 3+4=      5-2=

7 + 4 =        14 - 6 =

16. Яке слово зайве? (Метр, кілометр, кілограм, сантиметр, міліметр.) (Хвили­на, рік, година, секунда, швидкість, день.)

17. Скільки тут прямокутників?

18. Яка довжина ліній?(дитині пропонується декілька ліній) ---------, ----, -------------------.

Яка з них найдовша?

19. Котра година?        ^__

20. Скільки часу дитина може самостійно гратися, чи­тати, малювати?

21. Які книжки їй подоба­ються?

22. Чим любить займатися разом із вами?